Посттравматичний стресовий розлад. Прояви та профілактика у дітей.
24.05.2022
Шановні батьки та колеги, ситуація в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.
Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду.
Прояви ПТСР у дітей
- постійні згадування про пережиті події (нав’язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
- емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
- порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;
- підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
- порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;
- постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку).
Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.
У разі якщо дитина постійно в розмовах повертається до травматичної ситуації, чи потрібно щоразу її вислуховувати?
Зацикленість дитини на пережитій психологічній травмі — це один із необов’язкових, але поширених симптомів ПТСР.
Однотипні розповіді дитини з ПТСР можуть доповнюватися однотипними іграми з відтворенням пережитої травматичної ситуації. Така сконцентрованість також є формою самодопомоги, способом боротьби з психологічним дискомфортом.
Негатив такого стану полягає в тому, що надто тривала зацикленість може гальмувати відповідний до віку розвиток дитини.
Водночас етап переповідання побаченого під час травмуючої події — обов’язковий елемент успішного адаптування дитини до нових умов життя. Аби допомогти, дорослим не слід забороняти дитині розповідати про події, свідком яких вона стала, або карати її за багаторазове переповідання тієї самої історії.
Батьки та близькі родичі мають слухати її, відповідати на запитання, якщо вони виникають, а також пропонувати дитині альтернативні способи вираження переживань, що виникли внаслідок травмуючої ситуації.
Наприклад, дитина може намалювати свою розповідь або спробува¬ ти виліпити її з пластиліну. Окрім того, дорослі можуть переключати увагу дитини на щось інше, але не під час повторної розповіді, а поза нею, попереджаючи можливість чергової розмови.
Це варто робити ненав’язливо, використовуючи інформацію про дитину та її захоплення. Наприклад, якщо дитина цікавилася динозаврами, спробувати привернути її увагу, розповівши цікавий факт із їхнього життя та пообіцявши переглянути відповідний фільм (придбати книжку тощо) через конкретний проміжок часу — 2-3 дні.
Водночас, намагаючись переключити увагу дитини зі складної теми, дорослим не варто ставити жодних умов: дитина має знати, що перегляд фільму (купівля книжки тощо) відбудеться в умовлений час.
Саме це може привернути увагу дитини, спонукаючи її до обговорення й нагадування батькам про обіцянку, уточнення деталей її виконання, зменшуючи тим самим значимість травматичної ситуації.
Основне й найскладніше в таких спробах переключення уваги в тому, що дієвими є лише надзвичайно цікаві для дитини речі.
Окрім того, після активного концентрування уваги на чомусь новому, дитина знову може спрямувати її на тему, яку раніше часто обговорювала. Тому батькам може бути складно постійно забезпечувати нові подразники, що утримуватимуть увагу дитини. Утім, із часом прикутість уваги дитини до травми зменшиться.
Якщо постійне повторення дитиною деталей травматичної ситуації триває більше місяця, не зменшуючи своєї інтенсивності, а також з’явилися інші ознаки ПТРС, батькам обов’язково слід звернутися по індивідуальну психологічну допомогу.
Іноді дитині також може знадобитися додаткове фармакологічне лікування.
25.05.2022
Рекомендації для батьків щодо профілактики посттравматичного стресового розладу в дітей
Дбайте про фізичне здоров’я дитини:
– намагайтеся не змінювати звичний режим її життєдіяльності, навіть за умови зміни обставин;
– збільшить кількість часу для відпочинку, сну, а також контролюйте потік та інтенсивність подій, навіть якщо вони викликають у дитини позитивні емоції;
– підтримуйте з дитиною тілесний контакт — обіймайте її, тримайте за руку або гладьте по спині, плечах, голові. Незалежно від віку дитини, позитивні тілесні контакти дають їй змогу зняти напруження, відновити сили, упевнитися в тому, що вона не одна, поруч є рідні люди, які допоможуть і підтримають.
Ураховуйте особливості реагування дитини на стрес:
– пам’ятайте — рухова активність дає змогу дитині впоратися зі стресом, «виплеснути» його назовні, тому варто заохочувати такі його прояви, і водночас бути поруч, щоб забезпечити їй відчуття фізичної захищеності;
– спробуйте організувати активність дитини — запропонуйте їй рухливу гру за певними правилами або «бій» подушками, повітряними кульками, також можна разом потанцювати, пом’яти і порвати папір тощо;
– не наполягайте на фізичній активності, якщо дитина цього не хоче. Запропонуйте їй прийняти теплий душ або ванну, що також допомагають зняти напруження.
Дбайте про емоційну стабільність дитини:
– створіть удома атмосферу безпеки;
– не дозволяйте дитині дивитися телевізійні новини без дорослих — у будь-якому віці вона потребує пояснення подій та вашого ставлення до них;
– не водіть дитину в місця масового скупчення людей, оскільки цим ви підвищуєте рівень її тривожності;
– якщо сім’я вимушена змінити уклад життя, то пояснюйте дитині, для чого це потрібно, куди і навіщо ви йдете, що маєте роботи;
– дайте дитині зрозуміти, що ви серйозно ставитеся до її переживань.
Допомагайте дитині осмислити події:
– дитина не вміє мислити критично, вона не може правильно оцінити реальний стан справ. Тому навіть у підлітковому віці все сприймає на свій рахунок і схильна до перебільшень, схильна вважати себе в усьому винною, має потребу розуміти, що відбувається. Для неї важливо, чому батьки тривожаться, зляться, журяться, що діється в родині, у місті. Намагайтеся стисло і спокійно пояснити їй це, щоб у жодному разі не налякати;
– не заперечуйте її права переживати та осмислювати події, що відбулися з нею, членами вашої сім’ї — не використовуйте вказівок на кшталт: «Забудь це!», «Не думай про це!»;
– не відмахуйтеся від запитань дитини висловами на кшталт: «Тобі цього не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити» тощо. Знайдіть слова, які будуть зрозумілими для дитини, не бійтеся показати, що ви теж боїтеся, хвилюєтеся. Вона не стане вас за це менше любити, навпаки — почне поважати іще більше;
– розмовляйте з дитиною про події, що сталися, стільки, скільки вона цього потребує. У кожній такій розмові акцентуйте увагу дитини на тому, що вона не сама, поруч є турботливі дорослі. Можна також розповісти їй про відповідні служби, зокрема, про центри психологічної допомоги, і фахівців, які допомагають людям. Якщо дитина висловить бажання, можна разом із нею відвідати такий центр. Часто лише саме розуміння того, що є люди, які допоможуть у скрутній ситуації, знижує рівень тривожності та вселяє впевненість;
– збагачуйте досвід дитини переживанням стресу опосередковано — читайте їй книжки, розповідайте казки чи історії, у яких ідеться про подолання героями страху, певних труднощів. Також варто розказувати дитині історії з життя родини, минулих поколінь. У такому разі наводьте приклади з життя тих бабусь чи дідусів, яких дитина любить, які є для неї авторитетом, тобто тих, складні або трагічні події в житті яких не спотворили їхню особистість;
– зверніть увагу дитини на те, що багато людей відчувають тривожність, страх, гнів, безпорадність, і що це — нормальні людські почуття. Однак не варто «застрягати» в них, слід шукати вихід, звертатися по допомогу. Навчіть дитину звертатися по допомогу і приймати її.
Надайте дитині можливість «виплеснути» стрес назовні:
– підтримуйте ігри, грайтеся разом із дитиною та заохочуйте її до гри. Якщо дитина грається в «війну», «переїзд», «хованки», «госпіталь» — це нормально. Такі ігри лякають дорослих, а для дитини це засіб зниження рівня емоційного напруження. Якщо надати дитині можливість вільно виражати свої переживання (саме це забезпечує гра), вона цілком «безболісно» може розв’язати кризову для неї ситуацію. У такому разі завдання дорослого — створити безпечні умови для гри;
– заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною, пластиліном — вони дають їй можливість «винести» свої переживання назовні у вигляді образів.
Шановні батьки!
Дитині потрібна Ваша допомога щодня, особливо коли їй необхідно відновити внутрішню рівновагу. У цьому їй допоможе присутність поруч спокійного і впевненого дорослого, яким є саме Ви!
